My obsession

   Давненько я не викладала фото з книжками і не писала про них тут. А все чому? Тому що осінь разом із собою принесла в подарунок і навчання. 

    Цікава книжка. Прочитавши її, я навіть не знаю, що тут написати. Немає думок для відгуку. Погано це чи ні? Можливо, вона мене так захопила, що я не знаю, що сказати. Або, може, книга не вразила мене, тому і слів не можу підібрати? 

    Анон, сьогодні я хотіла б тобі розповісти про новенький фільм, що вийшов на екранах кінотеатру 7 вересня. Я взагалі полюбляю читати книги Стівена Кінга, проте жахи насправді не люблю. Особливо фільми жахів. Але все-таки це кіно не змогла не подивитися. Отож його зняли за книгою відомого американського письменника, батька жахів - Стівена Кінга. Якщо бути точною, то за першою частиною - "Клуб невдах". Режисером фільму став Андресс Мускетті. 

 Вот и пришла осень. Моё любимое время года. А ведь многие не любят её. Мне иногда сложно понять почему же. Хотя несколько причин я всё же могу найти.  - пора идти в школу/институт/университет/колледж; - начинается время дождей и холодов. 

       Детективная небольшая история, в которой расследование ведёт аж четверо: полиция города, частный детектив, который ушёл на пенсию Джим, его одиннадцатилетний сын Бруно и кошка семьи Глью Милдред. 

   Продовження роману Кінга "Сяйво". Важко сказати, яка книга краща. Важко сказати, чи це відлуння не є гіршим. 

  Увы, эту книгу мне пришлось читать в электронном виде, так что вот не моё, а первое, что нашлось в интернете. 

  Эта книга подарила мне разные чувства. Но читалась слишком долго, если учесть её объем. 

  Неймовірно чудовий роман. Захоплюючий. Як і попередній "Дівчина у потягу", цей теж написано у попередній манері. Розповідь ведеться від багатьох осіб, одні розповідають історію від власного я, також автор використовує третю особу, щоб передати бачення якоїсь людини. Це детектив, психологічний трилер, жах. Все разом. Ти читаєш від кожної особи і збираєшся докази, алібі людей і пробуєш сам розгадати. Але цього разу не так просто. Якщо на початку ми маємо багато підозрюваних, то в більше до середини їх коло звужується, і ми починаємо підозрювати уже одну конкретну людину. І як круто, коли ця людина зізнається у вбивстві. Але правду ми дізнаємось тільки в останньому реченні всієї книги, коли думаємо, що вже й так все знаємо.    Розповідається про місто, в якому є затон Утопленець. Там помирає багато жінок. І письменниця Нел Еботт вирішила зібрати всі ці історії, поки сама не помирає в цьому затоні. Що ж сталося? І невже це справді самогубство?     Бережіться тих

   Знаю, що більшість із нас незадоволені своїм місцем проживання. Народились в якомусь містечку, коли мали б жити в зовсім іншому. В декілька разів кращому. Неважливо, чи то село, чи місто, чи навіть країна. Більшість із нас ніколи не буде задоволена своєю рідною місцинкою. Адже кожному хочеться кращого. Чи не так?     Я така ж сама. Завжди мрію про те місце, де мене немає. А чому? Тому що краще там, де нас немає. Саме так говорить відома всім афоризма. Особисто мені доводиться жити в Черкасах, але ж, мабуть, багато хто з України мріяв би про метушливий Київ? Маленькі Черкаси та величезна столиця. Здається, що вибір очевидний.         Та я б хотіла розповісти, як полюбити Черкаси, коли хочеш жити в Києві. Адже це реально та можливо. Потрібно тільки глянути на все під особливим кутом.  "Оглядевшись вокруг, можно увидеть то, что видят все, а можно - совершенно новые возможности".   "Аватар".  Это потрясающе — просто посмотри на мир под дру