Де межа моря?

   Море... щоразу, коли чуємо це слово, то на думку спадають лише приємні емоції, спогади: безмежність, свобода, краса. Та що таке насправді море? Де його межа й початок? Має море очі чи це прості вигадки? А воно й справді так багато в собі приховує... Море. 

   Книжка Алессандро Барікко "Море океан" як раз і може дати вам відповіді на деякі з цих запитань, інші мусите шукати самі. Дуже красива, чарівна та милозвучна проза. Почну з оформлення, бо оминути його неможливо. 

   Оформлення. Як і в попередній книзі цього автора, яку я читала - "Шовк", текст написано не звичайним нам чорним шрифтом, а синім 💙. Та й сама обкладинка виконана в такому ж тоні. Навіть брати до рук, не знаючи, про що вона, приємно. Розмір маленький, і тому дуже зручно носити книгу з собою, або просто тримати в руці, коли читаєш. На обкладинці - море й мольберт, які натякають про сюжет, позаду теж море, бо воно безмежне. 

   Стиль. Алессандро Барікко пише дуже гарно. Його мову можна назвати поетичною, незважаючи на те, що книги у нього - прозові. Незвичайне оформлення діалогів, роздумів персонажей - створює особливу мелодику. До того ж автор постійно вдається до повторень, обривання фраз, що дозволяє глибше зануритися в роздуми та поміркувати разом з ним. Про море... Читаючи "Море океан", я думала про японську літературу, мабуть, через стиль автора. 

   Сюжет. Заплутаний. Спочатку взагалі нічого незрозуміло. Читаєш про роздуми, описи природи. Про море. От і все, але потім потихеньку автор знайомить нас із героями. Людьми, які так чи так, але мають стосунок до моря. І всі вони пов'язані між собою стареньким готелем "Альмаєр", розташованим на межі між життям та смертю, між морем та узбережжям. Там господарі - діти: в однієї дорослі очі, інший приносить сни, третій шукає кораблі в морі... Хто вони? Про це, мабуть, дізнаєтесь лише, якщо дочитаєте книгу до кінця. Одного дня до цього готелю приїздять люди: художник, який хоче намалювати море, але не може цього зробити, тому що не знає, де у моря очі; професор, який шукає межу моря та кохання всього свого життя; дівчина, яка тяжко хвора, й зцілити її може тільки море; чоловік, який пише дивні молитви; урятований в морі моряк. Чому вони всі тут і чого шукають, та чи знайдуть взагалі? А крім того всього, ще є дивна сьома кімната й невідомий чоловік в ній, якого ніхто з пожильців не бачив. Отож, щоб зрозуміти хоч щось, потрібно читати. 

   Сама книжка складається з трьох частин, кожна з яких поступово утворює в нашій голові пазлик. Спочатку дізнаємось про всіх героїв, потім минуле деяких людей, а вже в кінці проживаємо не один десяток років із кожним героєм - хоча насправді лише кілька десятків сторінок пройшло. 

   Історія глибока, філософська, цікава. Після прочитання відразу думаєш: "Де справді початок і кінець моря? Де його очі?" Та що ще більш неймовірно, усвідомлюєш, що море насправді не таке вже й добре. 

   Книга заслуговує на ☆☆☆☆☆.