Макс Портер - "У печалі є крила"

   Складно сказати щось однозначне стосовно цієї книги. Вона і цікава, і ні про що одночасно. Мабуть, виною всьому стиль автора та оформлення книги. Єдине, що радує - якщо прочитаєте книгу, то це не займе у вас більше часу, тому шкодувати немає про що. 

   Зрозуміло те, що була родина - мати, батько і двоє синів. Але одного дня матері не стає. Всі дуже сумують. Вони не звикли справлятися із труднощами самі. Чоловік сумує за дружиною, він не може позбутися цього стану тривалий час. Діти не знають, що трапилося, але розуміють, що нічого хорошого. Вони сумують за мамою. Печаль у всьому їхньому домі, вона скрізь, печаль - це вони самі. Отак і живуть. Хлопчики починають шукати смерть у природі, вбивати маленькі життя, тому що думають, що так вони зрозуміють, що сталося з мамою. А батько їхній в цей час заглиблюється в себе. 

   Але одного разу з'являється у їхньому житті Крук. Він дивний, незрозумілий. Якщо читати те, що написано від обличчя батька чи хлопчиків, ще можна, то читати думки чи слова, чи що то є, від особи Крука дуже складно (набір слів, букв), але, мабуть, автор хотів цим щось передати все ж таки. Крук цей з'яляється не просто так, тому що коли він зникає, йде, то все стає нормально. Батько нарешті відпускає свою печаль. 

   Книга неоднозначна. Не можу погодится з опис, який дають видавці. Вона не світла і не сповнена гумору, адже дуже часто нам навпаки показують відчай, горе, вбивства, смерть... А ще незручно читати черех оформлення. Якось так.