Люблю їздить в автобусах

Завжди любила їздити автобусами. А найбільше вечором. Останнім часом доводиться часто користуватися цим видом транспорту, адже їжджу до університету. 

  Найчастіше я це роблю маршрутом 11. Тільки він через митницю їде до Черкаського національного. Не дивно, що дуже часто він буває переповнений, особливо, коли ти їдеш на першу пару або повертаєшся з останньої - шостої. 

  Ще у нього є така особливість - їздити рідко. Дуже часто можна простояти на зупинці більше 15 хвилин, а його досі немає. Декілька разів проїде 21 та 36, а маршруту 11 досі немає. Запізнюється дуже часто з незрозумілих причин. А тоді і переповнений їде, а пасажири (такі як я) мусять слухати сварки жіночок, яким не вистачає місця. 

  Але я не про те. Насправді я люблю їздити автобусами. Особливо маршрутом 36. Такий собі зелений автобус, який дуже затишний в середині. На відміну від деяких інших транспортних засобів, цей має тонувння. І в середині завжди така собі "інтимна" обстановка. 

  А ще мені, оскільки проживаю зараз на Митниці, везе сідати на одних із перших зупинок. Тому що його кінцева біля річкового вокзалу, що недалеко від мого місця проживання. Тому, звичайно, в ньому мені завжди вистачає місця. Можна спокійно сісти, почитати книгу чи послухати музику в навушниках. Така собі затишна обстановка. 

  І повертатися ним теж мені подобається. Часто, коли не встигаю на 11, то сідаю на будь-який, що їде до центру. А там вже пересідаю на 36, який до "МакДональдсу" приїздить теж майже порожній, адже дуже скоро кінцева зупинка. 

  А ще мені подобається його побудова. Крісла стоять високо, і ти не впираєшся в залізо або що, а сидиш прямо напроти вікна. Це мені дуже подобається, тому що я люблю спостерігати за життям через вікно. А оскільки скло тоноване, то мене щей, до того ж, не видно зовні.

Тому так, я люблю кататися в автобусах.