«Вижити за будь-яку ціну» або як черкасці відреагували на експерименти студентів?

Сьогодні ми, студенти ННІ УФСК, кафедри журналістики та PR-технологій вирішуємо перевірити черкасців на здатність критично мислити у курйозних ситуаціях. Експерименти проводимо в центрі Черкас.

Збираємося  у групу з п'яти осіб. Разом обговорюємо ситуації, які розіграємо та наші ролі в них, щоб на практиці все виглядало якомога правдоподібніше, адже такий експеримент робимо вперше.

Нарешті ми прибуваємо на місце. Надворі спека, хоча "Синоптик" передає дощ з 12 дня. Та нам і краще, що не дощить. Сама погода сприяє тому, щоб експерименти виявилися вдалими.

Наш об'єкт – центральний та боковий вхід до Будинку торгівлі. Все обговоривши, вирішуємо, що найкраще розпочати із роздачі наліпок до "дня англійської мови". Реквізити підготувала наша група ще вчора. Замовили папір, що клеється, а потім розпечатали на ньому сердечка і прямокутники із надписами. Але вирази написали не прості, вони у нас – особливі. На наших наклейках написані нецензурні вислови. Суть експерименту полягає в тому, що люди, яким ми пропонуємо ці наліпки, повинні або знати переклад, або запитати, якщо вони не знають. Так ми виявимо, чи здатні черкасці критично мислити у ситуаціях, до яких не підготовлені.

Отож розділяємо нашу команду ще на дві. В групі один роздає, другий в той час фотографує. Крім цього ще один спостерігає за реакцією людей з боку. Починаємо!

Пропоную наліпку молодій русявій дівчині, яка усміхається до нас. З її слів я розумію, що вона студентка.

- Сьогодні день англійської мови. Ми проводимо акцію, роздаємо ось такі наліпки, - показую, - не хочете приєднатися? Потрібно лише наклеїти наклейку на одяг і сфотографуватися. – сердечко з надписом тримаю так, що слова добре видно. Їх можна прочитати, а тому, хто вивчає англійську вдасться навіть перекласти.

- Чого не наклею, я ж філолог! - радісно погоджується, і навіть не запитує, що ж за гасло, ми їй клеїмо.

Роздаємо наліпки вже протягом 15 хвилин. Майже кожен бере і нічого не каже за надпис. Я шокована, що люди такі не уважні, беруть все, що їм дають. З усіх учасників експерименту про те, що на наліпці надпис нецензурною лексикою, говорить лише один хлопець. На вигляд, йому більше 25 років. Каже, що не буде це клеїть собі, бо тут написані погані слова.  Йде далі, посміхаючись. Мабуть, розуміє, що ми замислили.

Нарешті із наліпок нічого не лишилося. Тому ми приступаємо до наступного експерименту. Зміщаємося до "МакДональдса". І влаштовуємо справжній гамір. Кричимо та п’ємо алкоголь. Наші реквізити – це пляшка з-під пива, в яку налили води та скляна з «Malibu», в якій був смачний домашній компот.

Збираємося разом. Олена дістає з портфеля пляшечки. Ми відкриваємо їх та починаємо пити з горла, вихоплюючи з рук один в одного. Аж раптом Іра(теж із нашої групи) дістає стаканчики і починає гучно кричати, що потрібно налити в стакани. Наливаємо спершу "пиво". Кричимо всі разом тост і п'ємо, але ніхто не реагує на нас. Навіть мати з дитиною в колясочці не робить нам зауваження. Хоча ми точно знаємо, що шум, який створюємо, не може не заважати. А ще й громадське місце! Чому нас ніхто не зупиняє?

До нас підходять наші одногрупники. Вони не учасники нашої команди, але спостерігали за грою, яку ми влаштували. Запитую:

- У наш бік взагалі хоч хтось дивиться?

- На вас взагалі ніхто не звертає уваги. Всім однаково.

Ми це і самі розуміємо, тому просимо її сходити до охоронця "Маку" і поскаржитися на нас. Незабаром до нас підходить чоловік у формі. Говорить, що нас поступила "жалоба". На запитання, яка саме, відповідає:

- Що ви шумите і п'єте, заважаєте. Ідіть пити в якесь друге місце.

- Куди?

- Кудись туди.  – Показує в бік Будинку Торгівлі.

Наша група сперечається з ним, а він лише продовжує говорити, щоб ми перемістились пити кудись подалі! Хоча в контексті ми ненароком повідомляємо, що нам ще немає 18 років. Охоронець ніяк не реагує на це. Навіть не перевіряє, чи справді у нас спиртне.

-         То нам, шо до «торгаша» піти? – запитує Іра.

-         Да, кудись туди йдіть. Тіки тут нікому не мішайте.

І це говорить той, хто повинен захищати права людей. Нам стає прикро, але ми розуміємо, що сперечатися з ним – це марна справа. Тому припиняємо наш експеримент, у якому люди виявилися пасивними, а охоронці не надійними.

На останок, засмучені тим, що попередній експеримент закінчився не так, як ми сподівалися, вирішуємо подарувати людям трішки добра. Розпаковуємо заздалегідь куплене печиво і пропонуємо всім охочим. Складно відповісти на запитання, скільки людей погоджується взяти його, тому що є і ті, хто бере, і ті, хто дивиться повними не зрозумілості і шоку очима.

Роздаємо біля «Маку», а тоді просуваємось до ринку ближче. Аж раптом підходить чоловік і бере собі печива. Навіть не довелося пропонувати. І бере не одне, а цілих 4 чи 5 штучки, і говорить:

- Всегда такими будьте. – Дивиться нам вслід, поки ми не розсіялися в натовпі.

Аж приємно було почути такі слова. А от наступні мене засмутили. Моя колега по експерименту, Іра пропонує печиво трьом дівчаткам, ще в школу ходять. Одна з них каже:

- Ти шо больна?

А інша швидко бере печиво. На пропозицію взяти ще – відмовляються. Проте відразу після цього нас знову радує чоловік, який у відповідь на наше печиво думає дати нам грошей. Він дістає гаманця і каже, що, мовляв, якщо сьогодні День доброти, то він теж хоче зробити нам подарунок. Та ми починаємо віднікуватися, посміхаючись, і швидко повертаємося назад до всієї групи.

 Роздавши все печиво, настрій поліпшується, адже подарували людям частинку добра. Можливо, саме цей вчинок підштовхне кожного робити подібні речі частіше. Тоді і світ стане кращим.

З експериментів, я розумію, що більшість черкасців – це люди пасивні. Люди, які зовсім не хочуть боротися за свої права, які беруть з усмішкою на губах наклейки з нецензурними словами і навіть не цікавляться, що там написано, але з подивом в очах відмовляються від смачненького печива.