Мандрівка до річкового порту

Квітень. Все починає цвісти, навколо стає зелено. Погода так і манить тебе вийти надвір. Але пари, до яких треба підготуватися, не відпускають, тримаючи в «міцних обіймах».

Та все ж відклавши на хвилину ручку і зошит, я вийшла прогулятися. Мені здавалося, що коли ти живеш не в сільській місцевості, то не маєш можливості збігати до лісу чи ставка. Мабуть, у більшості людей склався такий стереотип, ніби міста – це лише асфальтовані дороги. А щоб десь відпочити, то треба їхати аж за місто.

Проте це зовсім не так. Черкаси мають багато різних місць, де можна побувати. Потрібно лише ввести в пошуку, і «Google» надасть тобі багато цікавої інформації щодо цього. Але оскільки я не ця «всемогутня» пошукова система, то хотіла б розповісти лише про одне місце, яке відкрила для себе недавно, адже не місцева.

Черкаський річковий вокзал – саме звідси розпочнеться наша мандрівка. Тут розташований ресторан «Стара пристань». На вигляд дуже гарний. Має форму корабля, на якому зручно розташувалися пірати. Навіть вітрила має. Його особливістю є те, що він на воді.

А ще цей ресторан має літню терасу. Виглядає вона так: стіл та лавочки під колір самого ж ресторану. Здавалося б нічого особливого, якби не дах, який кожен столик собі має.

Але і це не все. Тут ще є сцена. Знову ж таки непроста, а у вигляді бочки. На ній можуть виступати співаки або ведучі, коли проводяться якісь свята. Не один раз ще влітку мені доводилося бачити, як цей ресторан замовляли для проведення дня народження чи весілля. Тоді тут лунала музика, всі веселились і танцювали. Ресторан «Стара пристань» оживав.

А ми вирушаємо далі. Пройшовши трохи вліво від «Старої пристані», натрапляємо на чарівну місцину – пірс. Чому я кажу, що вона саме така? Мабуть, тому що це місце дає мені відчуття свободи. Ніби птах, відкривши крила, летить в небо, так і я відчуваю себе тут. Дивишся, а перед тобою Дніпро. Він скрізь. Зліва і справа, спереду, внизу. А в небі чайки. Їх так багато, що не можна злічити.

Та з іншого боку стає прикро, коли ти бачиш, що пірс занедбаний. Не вистачає огорожі, бо розташована вона лише шматочками. А та, що є, виглядає так, ніби ніхто вже дуже довго не приводив її у більш-менш нормальний стан. Мабуть, так і є.

Але ми рухаємося далі. Покинувши пірс, знову йдемо на ліво від ресторану «Стара пристань».

І потрапляємо ніби на якийсь курорт. Особливо так здається влітку, коли все зелене, а квіти цвітуть різними кольорами. Але і весною тут гарно. Пройшовши трохи, ми знову повертаємось до Дніпра. Спершу в очі кидається невеличкий пляж. В квітні лише справжні сміливці лізуть у воду. Таких застати мені не вдалося. Та і я б не «полізла» до води, адже вона ще холодна. Досить лише глянути на Дніпро, як мороз пробирає мене.

А далі у нас є вибір. Можна пройтися низом, або піднятися нагору. До речі, якщо підніматися першими сходами, то пройдемо 10 східців, а другі мають їх аж 13. Але це не тому що вони якісь не рівні чи що, а тому що в них різна ширина.

Мені більше подобається йти зверху, тому що так видніше Дніпро. А таким людям, як я, із ростом 150 сантиметрів, знизу потрібно буде розглядати безмежність Дніпра через чорну огорожу. Проте я розумію, чому так зроблено. Адже тут завжди відпочивають родини з дітьми. І це для безпеки маленьких бешкетників.

А от якщо ви все-таки виберете інший шлях, не полінуєтеся і підніметеся по 10 сходинкам, то опинитися на місці, що відкриває зовсім інші краєвиди. Тут багато лавочок, є ліхтарі і багато людей: старенькі бабусі і дідусі, діти на роликах і велосипедах, закохані і друзі. Кожен розмовляє про щось своє.

А от нижня частина більше підходить для тих людей, які люблять риболовлю. Скільки рибаків на Черкаському річковому вокзалі? Мабуть, як і чайок. Я жартую, звичайно, але їх теж багато. Вони рибалять по групах або кожен сам. Але весь цей народ, що збирається тут передає неймовірну атмосферу добра, щирості та любові.

За порядком слідкує нова поліція. Раніше я зовсім не бачила тут жодного поліцейського. Але цього разу не лише помітила, що вони тут є. А й бачила, як вони виконують свої обов’язки. Двоє чоловіків сиділи на лавочці, говорили про щось, їли сир та запивали пивом. Аж раптом до них підійшло двоє поліцейських. Щось сказали молодим людям, і ті викинули пляшки до смітника. Тому порядок тут забезпечений.

Черкаський річковий вокзал має ще багато різних розваг: картинг, невеличке футбольне поле(глядачі безкоштовно можуть спостерігати за тим, як грають), тут також є фітнес клуб «Sport Life», ще один ресторанчик, можна покататися на теплоході по Дніпру,  а влітку можна навіть скупатися.

А на цьому нашу мандрівку завершимо. Кого зацікавив Черкаський річковий вокзал, обов’язково відвідайте, тому що ви не пошкодуєте. Як свого часу не пошкодувала і я. Хто вже тут був, сходіть знову. Ну, а я знову повертаюсь до ручки і зошита, та сідаю за уроки.

(Фото автора)