Рецензування кінофільму «Читець»

У 2008 році був знятий фільм за книгою Бернгарда Шлінка «Читець». Режисер – Стівен Долдрі, який крім цього зняв ще 10 кінофільмів. До цього часу мені не доводилося дивитися його роботи, але «Читець» був знятий цікаво та якісно. 

Сценарист – Девід Гейр, про якого раніше я не чула. По сюжету фільму видно, що він добре попрацював над сценарієм, тому що суттєвих відхилень від книги я не помітила, хоча деякі неточності були, які я зазначу нижче. Оператори фільму – Роджер Дікінс та Кріс Менгес. Перший із них відомий також через мультфільми, такі як: «Валл-і», «Як приручити дракона» (Перша та друга частина), «Охоронці снів», «Сімейка Крудс» та ще багатьох фільмів, які на відміну від зазначених мультфільмів, на жаль, я не бачила. Однак переглянувши всі ті мультики і фільм «Читець» стає зрозуміло, що Дікінс справді професіонал своєї справи. У головних ролях знялися: Кейт Вінслет(Ханна Шміц), Ральф Файнс(Міхаель Берг), Девід Кросс(Міхаель Берг), Бруно Ганц(професор) та інші. Серед зазначених акторів найбільш відомими є власне головні герої, Кейт Вінслет, яка зіграла головну роль у «Титаніку» та Ральф Файнс, що зіграв Гарета Маллорі у фільмі «007: Спектр», та Волан-де-Морта у «Гаррі Поттері». Оскільки я бачила всі зазначені фільми, то мушу сказати, що свою роль актори грали справді добре, як у тих фільмах, так і у «Читцю». Актори увійшли в їх ролі та передали атмосферу тих часів, почуття героїв книги.

Жанр фільму визначити складно, оскільки у ньому переплітається все: любов, дружба, історія, борг перед самим собою та перед іншими, злочин, вбивство. На сайтах, де можна переглянути фільм зазначається жанр – мелодрама або драма, на інших же вказано, що це трилер, воєнний або історичний фільм. В деякій мірі я погоджуюсь, що це кіно є історичним, але не воєнним, тому що сам сюжет розвивається у 1958 році, у повоєнній Німеччині, після війни минуло більше 10 років. Також не можу погодитися, що цей фільм – трилер, тому що переглянувши його я не мала почуттів страху та хвилювання. Хоча у фільмі згадується про те, що Ханна винна у вбивстві 300 дівчат(і цей момент є досить важливим у творі, оскільки він вирішує подальшу долю героїв), ці події минувшої давнини, і вони не зображуються безпосередньо у тому часі, коли розвивається основний сюжет. А от лінія кохання, на мою думку, тут є основною. Почуття у цьому фільмі головні. Те, як керуються ними головні герої, те, на які вчинки під впливом власних почуттів вони здатні, визначає динаміку розвитку сюжету і взагалі подальшу долю героїв. Тому я більше схиляюсь до того, що «Читець» –  це все ж таки мелодрама або ж драма, яка має історичні мотиви.

Порівнюючи фільм «Читець» із книгою, за якою він був знятий, можу сказати, що значних відмінностей не було виявлено. Проте, деякі елементи були відсутні. Наприклад, у фільмі була опущена така сцена: коли Міхаель із Ханною відправились на канікулах погуляти, то вони зупинились у готелі. Після ночі разом хлопець залишив Ханні записку, де зазначив, що він пішов за сніданком, щоб вона не хвилювалась. Коли Міхаель повернувся Ханна була розлючена. Вона сказала, що не бачила ніякої записки. Насправді ж просто не могла її прочитати. Також у фільмі подається розмова Міхаеля лише з професором щодо додаткової інформації про Ханну, в той час як у книзі він розмовляв із своїм батьком теж. Ця розмова у майбутньому змінила ставлення головного героя до свого тата. Також у фільмі не зазначено, що професор помер і не вказано, що головний герой спершу відмовляється їхати на похорон, а потім-таки їде. Натомість у фільмі зображується донька Міхаеля уже в дорослому віці. Разом з нею він їде, до могили Ханни, де розповідає Юлії про своє кохання в юні роки, чого в книзі немає.

На мою думку, у своєму фільмі режисер Стівен Долдрі використовує метод деконструкції. Багато сцен у фільмі дають глядачам простір для інтерпретації побаченого. Вони не розкривають суть, вчинки та почуття героїв, а лише констатують те, що сталося. Наприклад, кожен по-своєму дасть відповідь на запитання: чому Міхаель не побачився з Ханною перед тим, як їй повинні були винести вирок? У фільмі немає ніяких пояснень. Висновки кожен глядач зробить для себе сам. Тобто інтерпретує цю сцену так, як він її побачив. Таких моментів у фільмі є багато. Це і тоді, коли Ханна бере на себе найбільшу відповідальність в суді, хоча ми знаєм, що вона не винувата більше, ніж інші. Не даються пояснення і тоді, коли Ханна покінчує із життям. Чому вона це робить? Тому що їй складно від того, що вона винувата у смерті 300 жінок, чи тому що вона не хоче бути тягарем для Міхаеля? Це вже кожен вирішує сам. 

Побудова фільму така, що тільки починаючи дивитися фільм, ми ніби самі опиняємось в історії, яку нам розповість читець. Та тільки історія ця не вигадана, а власна, реальна, з відчуттям гострого болю для головного героя. Спершу ми бачимо дорослого Міхаеля, потім його у 15 років, де він зустрічається з Ханною вперше, де бере свій початок ця історія. Потім ми вже бачимо Міхаеля студентом. В кінці він знову такий, як і на початку. Не дарма режисер на початку та в кінці зображує Міхаеля дорослим. Таким чином він створює оповідь, яку Міхаель розповідає ще з самого початку фільму, проте нам показують, що він розповідає її своїй доньці лише в кінці, як найближчій людині після Ханни.

Важливим у фільмі є момент повернення до минулого. Суд над Ханною та ще декількома наглядачками. Те, за що їх судять, відбулося давно. Проте пом’якшити вирок ніхто не бажає. Всі засуджують Ханну, а таким чином засуджують і своїх батьків, родичів, які знали, проте мовчали, нічого не робили, не запобігали. Люди, які теж воювали, вбивали та ненавиділи євреїв. У фільмі показується сцена, де он із студентів, що був присутній на суді висловлює свою думку щодо цього судового процесу. І вона в нього є  досить гострою та критичною. Здавалося б, що у фільмі порушений таке питання, як постколоніальний дискурс. Адже після війни пройшло чимало часу, а тут через якусь книгу вирішили засуди наглядачок. Таких концтаборів існувало чимало, вбитих було теж багато. Та чомусь всіх судити не беруться. На мою думку, команда, яка працювала над створенням фільму хотіла показати, що весь цей процес щодо встановлення гуманності у світі є лише грою, для створення образу нормальності.

У цьому фільмі, мабуть, так само як і у багатьох інших, класика відіграла роль орієнтира, який показує шлях, спрямовує людини до чогось. Не робіть так, бо буде так, або робіть саме так, щоб не сталося інакше. Кожен, переглянувши фільм «Читець» зробить для себе власний висновок, вибере власний орієнтир у житті. А нам лише залишається подякувати команді за створення ще одного шедевру кінематографу, адже фільм справді викликав схвальні відгуки в аудиторії, зумів доторкнутися до їх сердець.

Тут ви можете переглянути фільм http://kinogo.co/4065-chtec-2008.html